Митрополит Антоній: на місці знесеного пам'ятника Леніну можна було б встановити монумент великомучениці Варварі (УНІАН-Релігії)
Владико, чимало суперечок в українському суспільстві йде навколо знесення пам’ятника Леніну в Києві. Дехто збирає гроші на його відновлення, інші – проти. Як Церква ставиться до події, що відбулася і який вихід пропонує?
Звісно, що пам’ятник Леніну у самому центрі Києва був одним з рудиментів комуністичної епохи. Церква дуже добре пам’ятає часи богоборчого комуністичного режиму, коли під час масових репресій було знищено тисячі священнослужителів та мільони простих віруючих. Ті гоніння на Церкву Христову, яких ми зазнали у ХХ ст. в часи богоборчого режиму, були не менш жорстокими, ніж гоніння на християн в перші століття існування християнства. Тому, я думаю, що прості віруючи навряд чи були раді бачити у центрі Києва статую головного ідеолога радянського комунізму, який, до речі, особисто закликав нещадно знищувати православне духовенство.
Церква неодноразово закликала наш народ до духовного очищення та подолання трагічної спадщини комуністичної доби. І демонтаж символів атеїстичної епохи має бути одним з важливих зовнішніх виявів цього очищення.
Однак, Церква наполягає на тому, що в демократичному суспільстві подібні акції мають відбуватися в правовій площині. Пам’ятник Леніну бажано було б демонтувати у цивілізований спосіб за рішенням міської влади. На кадрах знесення пам’ятника в Києві, які облетіли вже, мабуть, увесь світ, ми бачимо агресивну розправу з бездушною мармуровою статуєю, і це аж ніяк не нагадує цивілізоване вирішення існуючої проблеми. Думаю, що для християнина, який має любити навіть своїх ворогів, подібні прояви гніву є неприпустимими.
Сьогодні вже висловлюються пропозиції щодо можливих нових пам’ятних знаків, які б могли бути встановлені на місці знесеного пам’ятника Леніну. Що Ви думаєте з цього приводу?
Думаю, що на місці знесеного пам’ятника можна було б встановити символ, який би свідчив про каяття нашого народу та про його потяг до духовного очищення. Можливо, на цьому місці варто було б встановити хрест, як символ страждань нашого народу у ХХ ст. та як символ нашого каяття та молитви до Христа, який на хресті викупив усі наші провини.
Можливо, на цьому місці можна було б встановити пам’ятник комусь із шанованих християнських святих. Наприклад, можна подумати над встановленням тут пам’ятника святій великомучениці Варварі. Ця свята глибоко вшановується в українському народі. Її мощі перебувають у Києві.
До речі, це одна з небагатьох давніх християнських святинь, яка з XII століття перебуває в Україні. Крім того, православні віруючи звертаються до святої Варвари з проханням, аби вона допомогла їм гідно закінчити шлях земного життя. Саме тому святу Варвару традиційно зображають з церковною чашею.
За молитвами святої Варвари Господь посилає християнам справжнє каяття та сподобляє прийняти Святе Причастя в кінці земного шляху. Свята Варвара вшановується як в Православній, так і в Католицькій Церкві. Створення такого пам’ятника у Києві, як на мене, було б підтримане більшістю населення столиці. Думаю, що з цього приводу слід провести відкриту суспільну дискусію і знайти найбільш прийнятне рішення.
Довідка УНІАН. Православні та греко-католики 17 грудня відзначають день пам`яті святої великомучениці Варвари. Католицька церква відзначає день святої Варвари 4 грудня.
Варвара постраждала за віру в Христа в 306 році за часів імператора Максиміана. Вона народилася у язичницькій родині, але з дитинства вирішила присвятити життя служінню Ісусу Христу, за що батько відрікся від доньки.
Після тривалих мук у в`язниці Варварі явився Христос, підбадьорив та зцілив рани. На другий день Варвара була піддана новим катуванням. Свідком її страждань була дівчина Юліанія, яка теж оголосила себе християнкою. Її повісили поряд з Варварою, катували, після чого обом відсікли голови. Святу Варвару власноруч стратив рідний батько.
У передсмертній молитві свята Варвара молила Бога, щоб усі, хто будуть згадувати її мучеництво, просити її допомоги, були позбавлені раптової смерті без сповіді і причастя. У відповідь голос з небес пообіцяв виконати її прохання. Тому свята Варвара тримає на іконі святий потир, якого за канонами церкви не може торкатися ніхто з мирян - лише священик.
Мощі святої великомучениці Варвари у VI столітті були перенесені до Константинополя, а в XII столітті донька візантійського імператора Олексія Комніна, княжна Варвара, одружуючись з князем Михайлом Ізяславовичем, привезла їх до Києва. З січня 1961 року і донині мощі великомучениці перебувають у Свято-Володимирському соборі (УПЦ КП).
Анна Горпинченко, УНІАН.
