ВИШГОРОД. Пам’ять про святих князів Бориса та Гліба - шлях до єдності

Створено: Четвер, 06 серпня 2015, 22:53

6 серпня 2015 року, у велике свято 1000-ліття памяті великих покровителів Бориспільскої єпархії та всієї нашої країни святих благовірних князів Бориса та Гліба, благочинний першого Вишгородського благочиння прот. Димитрій Денисенко у співслужінні духовенства храму звершив Божественну Літургію в Борисоглібському храмі м.Вишгорода.

Після закінчення богослужіння отець Димитрій привітав віруючих з великим святом на честь пам’яті святих благовірних князів Бориса та Гліба.

Батюшка розповів, про сенс подвигу великих святих благовірних князів Бориса та Гліба

Перед кожною людиною дуже часто виникає необхідність вибору - як чинити в тій чи іншій ситуації. І добре, коли вибір очевидний, коли чітко видно, де біле, а де чорне, але таке буває рідко. Особливо велика відповідальність правильного вибору на християнинові.

1000 років тому святий рівноапостольний князь Володимир, відчуваючи швидку свою смерть, думав, як зробити так, щоб побудована ним з Божою допомогою нова християнська держава не розсипалася після його смерті на удільні князівства і щоб не повернулася в тьму язичництва.

Тому князь Володимир заповідає Київський престол своїм синам Борису і Глібу. Обидва вони хрестилися в Києві, разом з іншими синами Володимира, відразу ж після прийняття їх батьком нової віри і отримали християнські імена: Борис був названий Романом, а Гліб - Давидом. І в літописі, і в інших пам'ятках особливо наголошується християнське благочестя братів, які свято виконували свій обов'язок синів при ще живому батькові і обовязок молодших братів після його смерті. Але старший брат Святополк вирішує вбити своїх молодших братів, обманом запросивши їх.

Підступність Святополка стає відома Борису і його війську. Здається і вибирати тут нічого: справедливість і честь вимагає йти походом на Київ з метою вигнати і покарати віроломного брата; це необхідно також і для блага держави; це ж буде виконанням останньої волі батька; нарешті, воєначальники і воїни просять Бориса про те ж.

Але Борис каже, що совість і Євангеліє не дозволяють йому воювати з власним братом. Іншими словами він добровільно відмовляється від законної влади і, більше того, вирішує з любов'ю і миром йти до брата, знаючи, що той замишляє вбити його.

Гліб має повне моральне право помститися за брата, якого він, до того ж, дуже любив. Але блаженний Гліб виявляється гідним свого брата. Він не замишляє помсти і навіть не противиться вбивцям, але тільки словом намагається напоумити їх. І зі смиренням приймає смерть.

Князі Борис і Гліб стали першими святими, канонізованими нашою Церквою. Важко переоцінити значення подвигу святих братів: вони вказали шлях до святості через любов і смиренність, і їх приклад глибоко запав у душу руських людей. І не легко їм дався цей вибір, особливо Борису: адже він відчував відповідальність перед людьми, перед державою, перед батьком, нарешті.

Князі Борис і Гліб стали одними з найбільш шанованих на Київській Русі святих бо, перемога тільки тоді може вважатися істинною і повною, якщо ця перемога - духовна. Навіть якщо фізично або з мирською погляду це поразка, кожна духовна перемога християнина лягає в основу духовного фундаменту держави, Церкви та одна така перемога сіє безліч врятованих в майбутньому, а для держави це означає мир між усіма громадянами насамперед.

Духовна перемога звершується тоді, коли людина долає самого себе і, як наслідок, в духовному сенсі виявляється сильнішим, чим навіть той, хто виграв бій проти ворога зовнішнього. І тоді цей духовний подвиг надихає сучасників, служить їм і нащадкам живим зразком поведінки.

Таким чином, мученицька смерть Бориса і Гліба стала одним з перших прикладів християнського благочестя і смиренності в Київській Русі. Це означало, що моральні ідеали, які проповідує християнство, знайшли повний відгук у серцях руських людей.

Основний сенс свого існування на землі наш народ почав усвідомлювати у виконанні Божих завітів, Божого Промислу.

«О блаженні страстотерпці Христові, не забувайте Вітчизни, де прожили своє земне життя, ніколи не залишайте його. Вам дана благодать, моліться за нас, вас адже Бог поставив перед собою заступниками за нас.»

Радуйтеся, святії страстотерпці Борисе і Глібе!