Храм на честь Покрова Божої Матері села Нові Петрівці

Настоятель: прот. Георгій Бойко

Адреса храму:
Київська обл., Вишгородський р-н,
с.Ново-Петрівці,
вул. Кірова, 46

Історія і сучасний стан храму

Коштом громади з 1902р. по 1910р. за ініціативи священника Кукулевського в Нових Петрівцях побудовано Свято-Покровську церкву, яка в 1910р. була й освячена. У роки Великої Вітчизняної війни частково її було зруйновано. В післявоєнні роки безбожна влада вимагала від священника та парафіян відбудови культової споруди, яка на їх погляд знаходилася в аварійному стані, а до того – заборона відправляти будь-які Богослужіння.

Таким чином православна громада вимушена була у 1953р. купити будинок за адресою вул. Кірова 46(44а), де і задовольняла релігійні потреби парафіян.

Свято-Покровський храм використовували як сховище, а з часом, після реставрації, перетворили його на музей-діораму «Битва за Київ. Лютіжський плацдарм».
У 1989р. було зібрано 504 підписи мешканців села та 25 січня того ж року голові вишгородського райвиконкому Любаченку М.В. булла подана заява з проханням : «про повернення парафіяльній общині культової споруди…» У відповідь 20.02.1989р. була надіслана офіційна відмова. А під час бесіди – пояснення, що музей союзного значення, «а що ці 504 підписи?!!» В тому ж році прямо на цвинтарі під час спомину почивших (Радониця) було зібрано ще 1,5 тис. підписів. Заява лишилася без рішення – відмова від 06.12.1989р. 14.09.1990р. – знову відмова. Після ІІІ сесії ХХІ скликання народних депутатів двох сіл: Нові Петрівці від 25 вересня 1990р. і Старі Петрівці від 02 жовтня 1990 року які приймають рішення:

1. «Передати Свято-Покровську церкву, розташовану на території села, віруючим до 1 червня 1991р.»

2. Діораму «Битва за Київ. Лютіжський плацдарм» перенести до музею «Визволення Києва» для створення єдиного комплексу». Знову відмова райвиконкому від 09.01.1991р. Були подані заяви Голові виконавчого комітету Київської області Ради народних депутатів Синько В.Д., Голові комісії з питань діяльності Ради народних депутатів, розвитку місцевого самоврядування при верховній Раді УРСР Гришко М.В. Було влаштовано сім Хресних ходів від храму-будинку до храму-музею на паперті якого відправлявся акафіст Покрову Божої Матері з послідуючею проповіддю настоятеля ієрея Георгія Бойко та зверненням до людей відстоювати правду Божу. Газета «Київська правда» в своїх публікаціях висвітлювала події, що відбуваються біля храму. А 06.11.1990р. надрукували листи Голові Військової ради ветеранів війни, Героя Рядянського Союзу, генерал-лейтенанта запасу М. Пилипенко, а також полковника у відставці А. Пивоварова, який написав свого листа за дорученням Ради ветеранів ІІІ Гвардійської танкової армії.

Такий резонанс приніс свої плоди. Рішення облвиконкому за № 138 від 20 серпня 1991 року зобов’язало Вишгородський виконком: «…вирішити питання про перенесення діорами в інше приміщення та передачу після цього колишньої культової споруди безкоштовно у власність релігійній громаді. На цей час віруючим надається можливість відправляти в зазначеному приміщенні Богослужіння»

Таким чином, згідно відповідніх дій урядовців, між колективом музею, в особі його директора Вікована І.П., та парафіянами, в особі настоятеля ієрея Георгія Бойка, 01.04.1991р. було укладено угоду, за умовами якої в недільні дні та церковні свята відправляється служба Божа в храмі, в інші дні храм використовується як музей-діорама.

Дві Пасхи Христові за таких умов відсвяткувала православна парафія. Але, як відомо, в 1992р. колишній Митрополит Київський Філарет (Денисенко) ухилився від повноти Українського Православ’я та учинив розкол – так звану Українську Православну Церкву Київського Патріархату. В цей час в селі Нові Петрівці сталася ганебна подія.

З рапорту настоятеля ієрея Георгія на ім'я Блаженнійшого митр. Володимира: "5-го липня 1992 р. перший раз було зірвано Богослужіння в с. Нові Петрівці. Група людей на чолі з мешканцем села колишнім священиком УПЦ Анатолієм Кравченко (людина , яка ухилилася в релігійний розкол) повісила свій замок на двері Св.-Покровського храму, заблокувала вхід і, тримаючи в руках плакати політичного змісту, не пускали нас до церкви. Мотивували вони свої дії нашим небажанням переходити з юрисдикції УПЦ у юрисдикцію УПЦ КП.

В заяві настоятеля на ім'я заступника голови обл. адміністрації Шибіка А.В. пишеться: "Звертаємо Вашу увагу на те, що наша парафія, у свій час зареєстрована як парафія єдиної Руської Православної Церкви, з утворенням в межах юрисдикції РПЦ Української Православної Церкви стала парафією УПЦ. Цей факт засвідчує довідка "О регістрації релігійного об'єднання" №85 від 23 квітня 1991 р. Канонічно та юридично наша парафія залишається й по наш час у цій єдиній УПЦ і змінювати юрисдикцію та конфесійну приналежність ми категорично відмовляємось з будь-яких міркувань, в тому числі й політичних.

Увесь липень місяць православна громада молилася (акафісти й молебні) під стінами храму. Увесь цей час парафіяни не мали можливості відправити Божественну літургію та причаститися Божественних Тайн. Наприкінці липня в клуб села прибула комісія, яка складалася з: уповноваженого у справах релігій по області - Дячук О.К.; консультанта голови обл. адміністрації з релігійних справ - Ушенко В.М.; замісника голови районної адміністрації  - Саюк В.П.; народного депутата - Зінченко. В президії цього сходу сидів представник РУХу, він же й староста в громаді розкольників. Тому стає зрозумілим бурне реагування мас на слова виступу цього ж старости (майже дослівно): "Ну, що? Хай буде в нас Українська Павославна Церква - Київський патріархат? Чи хай вже у нас лишається Церква - Московський філіал?!" Інша представниця РУХу висловила думку, що існування двох парафій в одному селі неможливе, бо це буде ворожнеча. Тому вона пропонувала випровадити з села настоятеля ієр. Георгія Бойка, а його громаду скасувати. Така єдність в думках була дуже до вподоби народному депутату. Зінченко привітав людей з народженням, на його думку, справжньої церкви і пообіцяв розповідати скрізь по Україні про с. Нові Петрівці, як зразок справжніх дітей України. Попри всі адміністративні розпорядження у православної громади насильницьки була відібрана культова споруда - Св.-Покровський храм з усім церковним майном, яке містилося в ньому: позолочені Царські врата з дерев'яної різьби, деякі древні настінні ікони, писані по золоту - ікона Покрова в срібній ризі з позолотою, ікона Божої Матері "Казанська" з німбом із золота, дзвони та все інше.

З серпня 1992 р. православна громада почала відроджувати в церкві-хатці по вул. Кірова повноцінне богослужбове життя. В храмі на той чай не було Царських врат, ніякої утварі у вівтарі, жодного підсвічника, лампади та й самих ікон у храмі.

Господь сказав, що пекельні врата Церкву, яку він заснував, не подолають. Милістю Божою православний храм в с. Нові Петрівці існує, громада є, Богослужіння в недільні та святкові дні, а також напередодні свят звершуються, люди сповідаються, причащаються.

Як дістатися з Києва до храму:

а) від автостанції «Полісся» (пл. Т.Г.Шевченка) автобус  № 795 «Київ-Лютіж» до зупинки (за вимогою) «Чайни´к»;
б) від ст.м. Героїв Дніпра автобус «Героїв Дніпра – Козаровичі» (біля магазина «Майстер») до зупинки (за вимогою) «Чайни´к »;
в) від ст.м. Героїв Бніпра автобус № 792 «Героїв Дніпра – Нові Петрівці» до зупинки «Сільрада», далі пройти дві зупинки вперед по ходу транспорту.

Святині приходу

1.    В храмі Святого Покрова Пресвятої Богородиці є писана ікона св. вмч. Георгія Побідоносця з часткою його мощей.
2.    В с. Нові Петрівці на території пам'ятника-музея визволителям Киева є храм-каплиця на честь св. вмч. Георгія Побідоносця.
3.    На території с. Нові Петрівці є два цвинтаря: старий і новий, два цвинтаря у Валках (стара назва частини Нових Петрівець) і один цвинтар в с. Старі Петрівці.

Статистичні дані про сучасний стан приходу

Свято-Покровська парафія територіально обіймає два села: Нові Петрівці (раніше Валки і Нові Петрівці) і Старі Петрівці.
До храму в недільні Літургії регулярно приходять від 30-50 прихожан. До Причастя підходять 5-15 прихожан, крім яких кожної Літургії причащаються до 10 немовлят та малих дітей.

Богослужіння відправляються щотижня: субота ввечері початок о 16.00; неділя вранці початок о 9.00. Такий розклад діє і в свята, які припадають серед тижня. Сповідь практикується на вечірній службі, вранці допускаються малі діти, старі та приїжджі.
Храмовий день припадає на свято Покрова Пресвятої Богородиці.
Неофіційно храмовий день відзначають на свято Казанської ікони Божої Матері. Це пов'язано з тим, що за Радянських часів в с. Старі Петрівці було зруйновано церкву на честь Казанської ікони Божої Матері, а на согьоднішній день в цьому селі є тільки розкольницьке угрупування УПЦ КП.
Увечері храмових свят відправляється літія з благословення хлібів та читається акафіст. Вранці, до літургії, о 8.00 звершується мале освячування води.

Настоятель  храму, протоієрей Георгій Михайлович Бойко народився 27 квітня 1959 р. в м. Києві в родині диякона,українець.
Батько: диякон, потім протоієрей Михаїл Бойко ніс послух священства в Св. Покровському чоловічому монастирі у місті Києві ( + 29.08.2003р.).
Мати: Бойко Лідія Андріївна (+04.11.1986р.).
По батьковій лінії дід: протоієрей Павел Бойко клірик Полтавської єпархії (+1980р.).
Таїнство хрещення здійснив клірик Київської єпархії протоієрей Іоанн Нікитенко (+1987р.).
Світська освіта середньо-спеціальна (8 класів середньої школи №110 і 3 роки МПТУ №17 залізничного транспорту. Здобув професію помічника машиніста електровозів, слюсаря  з  ремонту електровозів; пізніше – професійний  водій з категоріями управління транспортним  засобом «В» і «С».
З 01.11.1980р. по 26.06.1986р. навчання в Одеській Духовній Семінарії з перервою в 2 роки (1981-1983 служба в лавах Радянської армії).
30.07.1985р. зареєстровано шлюб з дівчиною православного віросповідання Кобець Людмилою Іванівною. 04.08.1985р. таїнство Вінчання в Св. Макарівському  храмі м. Києва звершив протоієрей Анатолій Затовський.
Під час навчання в ОДС 08.12.1985р. постриг в читця здійснив митрополит Одеський і Херсонський Сергій  ; 12.02.1986р. ним був рукопокладений в сан диякона. Після закінчення семінарії повернувся в Київську єпархію та ніс послух диякона у Володимирському (на той час) кафедральному соборі м. Києва. Указом №629 від 16.07.1986р. колишнього Екзарха всієї України митрополита Філарета був призначений у Св.- Ніколький храм м. Васильків дияконом.
12.04.1987р.- рукопокладений колишнім митрополитом Філаретом в сан ієрея. З 15.04.1987р. по 15.05.1987р. – відрядження №279 в якості священика в Св. Покровську церкву с. Червона Мотовилівка Фастівського району.
Указом  № 369 від 25.05.1987р. колишнім митрополитом Філаретом призначений на посаду настоятеля у храм Святого Покрова Пресвятої Богородиці с. Нові Петрівці.

Нагороджений:

• набедренник – Указ №505 від 22.04.1988р. (м. Філарет);
• скуфія – Указ №689 від 15.05.1989р. (м. Філарет);
• камилавка – напередодні Пасхи 1992(м. Філарет,документа немає);
• наперсний хрест – посвідчення №216 від 19.04.1995р. (м. Володимир);
• протоієрейство – посвідчення №202 від 10.04.1996р. (м. Володимир);
• хрест з прикрасами – посвідчення №13 від 24.04.2000р. (м. Володимир);
• митра – посвідчення №466 від 15.04.2009р. (м. Володимир);
• орден Української Православної Церви  Преподобного Нестора Літописця III ступеню до      річниці 50-тиріччя  тезоіменитства – грамота від 06.05.2009р. (м. Володимир).

Дата тезоіменитства: 06 травня.