Історія села Глибоке
Дослідник О. Стороженко відносить Глибоке до сіл, «названий коих указывают на давность их заселення или на внешний вид». Насмілимося припустити, що в назві села відбилися обидва ці чинники. По-перше, поблизу нього виявлено давньоруське городище. По-друге, село розміщене в низовині. Відомо також, що в давнину тут протікала річка Сага, побутують легенди про річку Сагу і серед старожилів села.
Історичні відомості про Глибоке сягають початку XVII ст. У О. І. Барановича читаємо: «Густо заселена в первой половине XVII в. й южная половина Киевского воєводства. Я беру часть его, лежащую к югу й юго-востоку от Києва, которую считают совершенно запустевшей в XVI веке. Начну с территории Левого Днепра. В 1629 году Баришпольская волость – Баришполь, Требухов, Дударков, хутор Старица, Иванков, Глубокое – уплатили за 992 дыма (двора). Площадь волости – около 500 км, жителей – 5952. На 1 км приходится около 12 жителей».
Зустрічаємо назву села і в повідомленнях про події 1630 року. Тоді воно було спалено повстанцями Тараса Федоровича Трясила: «...село Иванков, село Глибоке, село Селище, і Старе Остролуччя спалені».
З Книг Київського Трибуналу маємо згадку про село за 1630 рік: «встречаем теперь Старицу, Сезанов. Пасечну – на левом берегу Трубежа, южнееза Альтой, Глубокое».
Село на той час належало Софії Данилович, доньці Станіслава Жолкевського. З «Генерального следствія о маетностях Переяславского полка» (1729-1731) дізнаємося, що:
".. село Глубокое, по свидетельству старожилов тамошних, как они запамятают, с давних времен надлежало до ратуши Бориспольской а за гетьмана Самойловича владел им Йван Сулима, а по нем, за Мазепи, Константій Мокіевский а после – сотник Воронковский Івань Берло, а за гетьмана Скоропадского – Гаврило Бурляй, а ... ныне владеет господин генерал Вейсбах, но крепостей не обьявлено".
1729-1731 роки – Глибоке належало до Бориспільської ратуші. 1762 року один з синів Юхима Дарагана Іван успадковує місто Бориспіль, село Глибоке, село Перегуди. У XVII – XVIII ст. Глибоке належало до Вороньківської сотні Переяславського полку, а з встановленням нового територіального устрою на Лівобережній Україні відійшло до Переяславського повіту Київського намісництва. Заданими 1859 року, у Глибокому – 168 дворів, 1526 жителів. У XIX ст. (відомості за 1868 рік) – відноситься до Рогозівського волосного правління.
Революційні події 1905 року докотилися до Переяславщини. Жителі села Глибокого були серед ініціаторів виступів селян проти свавілля місцевих поміщиків. У результаті на кілька днів було зупинено роботу в економіях поміщиків Трепова, Баталіна, Камінського.
На поч. XX ст. у селі було 283 двори, жителів – 1510. За даними 1921 року , в Глибокому було 60 підприємств: вітряки, маслобойні, кузні. За переписом 1926 року, тут було 576 дворів, 2536 жителів.
У 30-ті роки створені колгоспи «Перемога» ім. Шевченка, «Вільний степ».
Два роки Глибоке пробуло під окупацією (з вересня 1941 – до вересеня 1943 року). 1943 року в селі розташовувався штаб Воронезького (згодом 1го Українського) фронту, яким командував М. Ф. Ватутін. На будинку, де був штаб, встановлено меморіальну дошку.
50-ті роки – роки відбудови зруйнованого війною господарства. Тоді на базі кількох колгоспів створюється один – ім. Ватутіна. 1963 року на його базі створено колгосп «Глибоцький». 1979 року у Глибокому – 753 двори, 2524 жителі.
Наприкінці XX ст. у селі розміщується садиба КСП «Глибоцьке», середня школа, медпункт, будинок культури, бібліотека. Дворів – 851, жителів – 2312.
