Храм на честь Покрова Пресвятої Богородиці с. Поділля

Настоятель: прот. Олександр Губенко

Адреса: Київська обл., Баришівський р-н, с.Поділля, вул.Леніна

Історія храму

Свято-Покровська церква с. Поділля (до 1946 року село називалося Війтівці), згідно клірової книги Полтавської єпархії за 1912 рік, була збудована в 1905 році (є інша дата - 1874р.). Храм має п’ять куполів і над притвором розміщена дзвіниця. В середині церкви облаштовано три приділи: центральний – Покрови  Божої Матері, північний – свт. Митрофана Воронезького і південний – свт. Миколая Чудотворця.

Ось, що згадує про долю церкви в період войовничого атеїзму жителька села Петреченко (Мудрак) Ольга Василівна 1935 року народження:

Село сильно постраждало в1930-х роках від радянської влади. Кілька сотень чоловік вмерли з голоду і багатьох репресували. 

Храм закрили 1930-х роках, проте в селі проживало два священники - Ісаія Кондратенко та Петро Тихонович, у 1937 році обох було заарештовано і відправлено на заслання. З храму були зняті хрести, а з дзвіниці познімали дзвони. До Великої Вітчизняної війни  церква стояла пусткою, більшовицька влада мала намір розібрати храм, але тодішній голова сільради не дав цього зробити. Під час війни, в 1941 році, в церкві розмістився польовий госпіталь та в цьому ж році в храмі облаштували склад боєприпасів. Відновилося богослужіння в церкві під час німецької окупації, на початку 1942року. Настоятелем храму став невеличкий на зріст одноокий священик, якого за добре серце в селі прозвали Матуся. Коли до села дійшла чутка про численні жертви при сталінградській битві, батюшка вирішив відправити заупокійну службу. На священика донесли, що той, мовляв, молиться за радянських солдат. Батюшку, якого так полюбили селяни, фашисти заарештували і вивезли з села, доля його невідома. 

Після війни, у 1947-49рр. дозволили встановити на куполах хрести, але богослужіння заборонили звершувати. Влада мала намір розібрати церкву.  Голова сільради організував склад у храмі. Храм не зруйнували. 

Були часи, коли храм знову відкривали, а потім закривали, тому що не було кому звершувати богослужіння. 

1950-60 роки – пам’ять мешканців зберегла ім’я тодішнього старости – Епенко Дмитро. Він відстоював храм.  Храм був діючий до цього часу.

На протязі останніх п’ятнадцяти років храм було декілька разів капітально відремонтовано. Оновлено церковну утварь. Проведено благоустрій території. Зроблено новий паркан. 

На дзвіницю встановили нові дзвони.