Храм Покрова Божої Матері с. Сулимівка
Настоятель: прот. Володимир Воробей
Адреса: Київська обл. Бориспільський район, с. Сулимівка, вул. Леніна, 1
Історія храму
Сулимівська Свято-Покровська церква — мурований православний храм в селі Сулимівці Бориспільського району Київської області; побудована на замовлення генерального хорунжого Івана Сулими тривалий час була усипальницею славного козацького роду Сулим; історико-архітектурна пам'ятка козацького бароко початку XVIII століття.
Мурована церква стоїть у центрі села при дорозі з Баришівки й с. Кучакова у с. Малу Старицю неподалік ландшафтного парку, що зберігся від садиби колишнього власника села А. Войцеховича. Церква є архітектурною домінантою села, а її дзвіниця — композиційний орієнтир на шляху з Кучакова в Сулимівку.
Церква тридільна, однобанна, з прямокутними навою і бабинцем та гранчастим вівтарем. Вона мурована з цегли й потинькована. Дах і верхи укриті покрівельною сталлю по дерев'яних кроквах і кружалах.
До кінця XX ст. датою спорудження цієї пам'ятки вважалися 1621–1629 рр., а фундатором — гетьман Іван Сулима, котрому належало село. Проте дослідженнями реставратора С. Юрченка та історика А. Шамраєвої доведено, що мурована церква була збудована 1708 р. замість занепалого однойменного дерев'яного храму. Фундатором був онук гетьмана, генеральний хорунжий Іван Федорович Сулима. Церква неодноразово ремонтувалася, зокрема в 1767, 1785, 1835, 1845, 1856 рр. У 1905 р. вона зазнала суттєвих перебудов: тоді було розібрано західну стіну бабинця й добудовано притвор із двоярусною дзвіницею; добудовано тамбури перед північним і південним входами, а також ризницю; змінено форму центральної бані, яку зробили дуже приземкуватою; ліквідовано декоративні маківки на гребенях дахів бабинця й вівтаря. Це дещо спотворило первісну композицію будівлі. Пам'ятку досліджено протягом 1977–1979 та 1988–1990 рр. (В. Іваненко, І. Іваненко, С. Юрченко, А. Шамраєва та інші) й протягом 1990-х рр. здійснено реставраційні роботи. За радянської влади церква стояла закритою, зараз використовується за первісним призначенням. З цього храму походять визначні пам'ятки українського малярства: знаменита храмова ікона Покрова Богородиці (30-і рр. XVIII ст.) та портрети Сулими і Сулимихи (середина XVIII ст). Вони зберігаються в Національному художньому музеї.
Типологічно сулимівська церква належить до класичного в українській церковній православній архітектурі типу тридільного однобанного храму. Щоправда, первісно церква була хоча й однобанною, проте триверхою, за рахунок декоративних маківок над бабинцем і вівтарем, накритими вальмовими дахами. Центральна баня сферична, має світловий підбанник — восьмигранний зовні й циліндричний всередині (загальна внутрішня висота бані становить 17,25 м від підлоги до склепіння). Підбанник лежить на підпружних арках і трикутних пандативах. Бабинець перекрито циліндричнм склепінням, вівтар — напівлотковим. Вікна з арковими перемичками розміщені досить високо, над ними — розпалубки. Декор в інтер'єрі обмежується профільованими імпостами на лопатках. Іконостас не зберігся.
Зовні форми пам'ятки монументальні: фасади членуються пілястрами, вінчаються масивним розкріпованим карнизом. Архітектурні форми прибудов 1905 р. суголосні стилістиці самого храму (схоже вирішення пілястр, карнизів, однаковий профіль цоколя, схожі форми двоярусних верхів церковної бані й дзвіниці). Перший ярус дзвіниці тридільний, містить сходову клітку; другий ярус — восьмерик з арковими отворами дзвону. Під дзвіницею є підвал, а під навою церкви — крипта.
Церква в Сулимівці є унікальною пам'яткою архітектури доби Гетьманщини. Це один з архаїчних прикладів перенесення у муровану елітарну архітектуру розпланувально-просторової структури українського традиційного дерев'яного храму. Стилістику цієї пам'ятки можна визначити як ренесансно-бароковий синтез в умовах хронологічної ретардації. Як пам'ятка архітектури національного значення вона має охоронний № 922.
