Історія села Іванків
Назва Іванків, за переказами, походить від імені першого поселенця Івана Ламаша. На території села проводилися археологічні дослідження. Найдавніші знахідки, виявлені тут, належать до доби міді — бронзи: в основному це кераміка. Між Іванковом та Борисполем досліджено п'ять скіфських курганів. Поблизу колишньої затоки річки Альти — Любки, на північ від Кучаківського шляху виявлено давньоруське городище 12 століття—13 століття ст., а неподалік давньоруське селище.
В історичних джерелах перша згадка про Іванків сягає 1508 року. Село згадується в «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России». У цих актах наводиться «Купчая запись на Полукнязевскую землю, проданную Киевскому Пустинному Николаевскому монастырю королевским толмачом Солтаном Албеевичем 1508 года августа 13 дня:»… а тая земля есть од Киева за Днепром, а прислухала к Халепью, на имя Полукнязевская, й за речку пошла за Черницу, и с Савою с Русановичами судерев, и Иванковцы судерев».
Пізніше, 1552 року, Іванків належав до Київського замку. 1590 року польський сейм прийняв рішення про передачу пустуючих земель в Україні «панам молодцям запорозьким». За цим рішенням селище Іванків отримав у посесію в 1590 році козацький старшина Войтех Чановицький. Та незабаром, за участь у повстанні проти польської шляхти, Чановицький був позбавлений цієї власності. Натомість село як винагороду за придушення цього повстання (під проводом Наливайка) отримав у 1596 році польський коронний гетьман Станіслав Жолкевський. Наступною власницею Іванкова стала донька Жолкевського Софія Данилович.
Багатими землями на Лівобережжі прагнули володіти також київські монастирі. Між ними та коронними ставлениками точилася боротьба. 1629 року монахи Київського Пустинно-Микільського монастиря скаржилися на Софію Данилович королю польському, що вона володіла монастирськими землями незаконно. Але ця скарга залишилася без відповіді. 1630 року під час повстання Тараса Трясила Іванків і навколишні села були спалені повстанцями. 1687 року гетьман Іван Мазепа віддав село у володіння Печерському дівочому монастирю. Зрештою воно стало власністю казни.
У XVIII ст. Іванків належав до Бориспільської козацької сотні Київського полку, а із встановленням в Україні московського територіального устрою село підпорядковувалося Бориспільському волосному правлінню. У другій половині XIX ст. населення Іванкова становили казенні селяни і козаки. У селі було дві церкви: Преображенська та Онуфрієвська. 1861 року на громадському сході селян було ухвалено відкрити церковноприходську школу, яку вони зобов'язувалися утримувати своїм коштом щорічно з кожного господаря 20 копійок сріблом і для опалення по 10 кулів або по одному возу тертої соломи.
За даними 1859 року, в селі Іванкові було 288 дворів, проживало 1720 чоловік, діяло дві церкви. В енциклопедичному словнику видання 1913 року даються такі відомості про село Іванків: жителів 3457 чол., дві церкви, школа, промислові і торговельні підприємства. На той час у селі було дві олійниці, вовнодерка, круподерка, парова молотарка, п'ять кузень, 38 млинів-вітряків. Наприкінці XIX — на поч. XX ст. Іванків був центром волості, до якої належали сусідні села: Кучаків, Лебедин і Сеньківка. Населення волості становило 7296 чоловік.
За переписом 1926 року, Іванків — село Бориспільського району, центр сільської ради, до якої входили хутори Лебединщина та Підгайне. Населення разом з хуторами становило 4029 чоловік. 1928 року в селі створено перше колективне господарство «Комунар», а в 1929—1930 роках — три колгоспи: «ім. Будьонного», «ім. Шевченка», «9 Січня». Під час голодомору 1932—1933 років в селі померло від голоду 406 чоловік (за неповними даними).
Під час Німецько-радянської війни жорстокі бої в районі Іванкова розгорнулися у вересні 1941 року, коли тут проходив шлях відступу радянських військ з Києва. Безпосередню участь у них брали моряки Дніпровського загону Пінської флотилії. Тисячі бійців загинуло, пробиваючи собі шлях на схід, намагаючись вирватися з оточення. Під окупацією село пробуло два роки — з вересня 1941 до вересня 1943 року. За два роки відправлено в Німеччину 83 чоловіки, закатовано 24 жителі села. Після війни село відбудовувалося. 1950 року три колгоспи були об'єднані в колгосп «Правда». На його базі 1961 року створено птахофабрику. 1974 року відбувся розподіл на два господарства — птахофабрику і радгосп «Побєда». 1989 року ці два господарства об'єдналися в птахорадгосп «Іванівський».
Наприкінці XX ст. у селі налічувалося 1313 дворів і понад 3 тисячі жителів. У селі є середня школа, будинок культури бібліотека, музей історії села, кілька магазинів, лікарня. Іванків — батьківщина поета Василя Швеця, автора багатьох (понад 10) поетичних збірок, роману «Тайнопис».
